«Відбудовуватися разом з країною». Історія одеського Музею цікавої науки, що пережив ракетний удар, переїзд і відкрився знову

З 2019-го ним опікується Олена Любиковська – в минулому продюсерка в креативній індустрії, нині – директорка і співвласниця Музею. І саме на цей період на його долю випало чимало випробувань: пандемія, початок повномасштабної війни, а в 2023 році – ракетний удар, який зруйнував частину експозиції.

Команді довелося змінювати локацію та обживатися на новому місці: планувати зонування, робити ремонти, монтувати експонати і заново переосмислювати власну ідентичність. У цьому їм допомогла програма Creative Business Boost від House of Europe.

Ми розпитали Олену, як вдалося знайти в собі сили продовжувати життя музею в місті, яке часто обстрілюють, і як повномасштабна війна впливає на роботу з дітьми і бізнес загалом.

Друге дихання

Коли ми вивозили експонати з будівлі, куди влучила ракета, мені зателефонувала власниця одного з торговельних центрів у міст. Вона запитала, чи не могли б ми зробити там наукову розважальну кімнату.

Я спершу відкинула ідею, бо район незручний. Водночас зважила, що там мешкає багато дітей і прильотів менше. Так ми зробили невеличку філію на 20 експонатів, і це мало шалений відгук: пішли відвідувачі, приїжджали медіа, до нас почали звертатися з інших ТРЦ. 

Згодом ми знайшли втричі більше приміщення в Аркадії і відкрили ще одну філію. До нас зверталися щодо екскурсій волонтерські організації, Одеська військова адміністрація. Стали приїжджати діти з прифронтових територій. Ми зрозуміли, що робимо не просто бізнес, а потужний соціальний проєкт

Паралельно готували головне приміщення. Люди постійно запитували, коли вже буде великий музей. Але це не швидкий процес: потрібен був час на пошуки грантових можливостей, бо своїх коштів було обмаль, відповідно зонування і ремонт затягувалися.

Коли зʼявилася підтримка від House of Europe, нам вдалося зробити розводку звуку та вирішити інші критичні питання — зокрема щодо пожежної безпеки. Це насправді вдихнуло в проєкт життя. Без цієї програми ми, мабуть, поставили б запуск на паузу.

Дуже помічними стали консультації з моєю менторкою, бізнес-експерткою Інною Шинкаренко. Вона допомогла грамотно вибудувати офіційну комунікацію з міською та районними адміністраціями. Відкрила мені очі на те, з ким можна працювати, куди звертатися та як правильно запрошувати перших осіб.

З міжнародних вебінарів найбільше відгукнулися комунікаційні стратегії, бо до прильоту в нас була одна історія, а після нього почалась зовсім інша — трагічно-героїчна. Я досі її розповідаю, вона живе в мені як окрема експозиція, яку прагну втілити на великій сцені. Хочу, щоб кожен, хто заходить у це відремонтоване приміщення, знав, який шлях ми пройшли.

Бізнес під час війни

Тепер музей працює на повну. До нас вже завітала родина Зеленських, а також ветерани, які приїхали на відкриття центру Superhumans в Одесі. Для мене це значно важливіше за гроші, адже йдеться про велику місію відновлення держави: не їхати звідси, не складати рук, а відбудовувати разом із країною все, що зазнало руйнувань.

Сьогодні серед наших відвідувачів помітно більше військових із сім’ями, внутрішньо переміщених осіб. Водночас кількість дітей після початку повномасштабного вторгнення зменшилася. Раніше до нас приїжджали цілими класами чи навіть усією школою, а зараз такі візити — рідкість. Усе залежить від сміливості конкретного класного керівника чи батьківського комітету взяти на себе відповідальність і привезти дітей.

Під час обстрілів групові відвідування переносимо, бо дітей страшно вивозити, хоч у нас є укриття. На відвідуваність більше вливає не кількість прильотів, а регулярність тривог. Дводенне затишшя після тривожних днів одразу дає приплив гостей. А ось коли тривоги йдуть безперервно і вдень, і вночі — це дуже бʼє по роботі. 

Складно було під час блекаутів, адже від світла залежить опалення в приміщенні, а потужного генератора ми ще не маємо. Втім, зараз активно цим займаємося — подаємося на державну програму.

Тому взимку під час вимкнень світла ми адаптувалися й створили новий формат — почали самі приїжджати до шкіл у місті та області й проводити шоу та інтерактивні програми для дітей прямо в укриттях.

Відволікти дитину від гаджетів

На щастя, в нашому музеї є концепт: відкласти телефон, послухати екскурсовода та повзаємодіяти з експонатами. Діти насправді люблять гратися чимось, окрім гаджетів, — просто ми зазвичай не даємо їм такої можливості. У нас вони отримують справжнє ментальне розвантаження: роблять щось руками, аналізують, міркують. А телефон — це, навпаки, напруга й тривожність, хоч усім і здається, ніби дітям там добре.

Тому в нас часто буває так, що діти просто забувають про свої телефони. Приходить супроводжувач питати, чи бува не загубили, а виявляється — вони їх відклали й геть про них забули.

Учора була дуже показова історія. Дитина завітала до музею з денним табором, а коли мама прийшла її забирати, мамі довелося купувати ще один квиток. Дитина сказала: "Ходи зі мною, я хочу тобі все показати!" — і сама провела мамі екскурсію. Саме завдяки таким моментам ми й не опускаємо рук — коли бачимо, як дитина, дізнавшись щось нове, одразу хоче поділитися цим із найближчими.

Тому планів у нас чимало. Будівля, де ми зараз розташовуємось, має прекрасну конструкцію для розширення. Я хочу зробити тут мотузкові парки, дворівневі лазівки під стелею, кімнату шпигунів, дзеркальний лабіринт.

А коли закінчиться війна, плануємо розвивати і зовнішню частину музею, бо довкола прекрасний парк, де можна зробити водний атракціон просто неба.

Текст: Катерина Амеліна

Вичитка: Вікторія Осіпова

Переклад: Ірина Гоял